Предмет доказування і судовий розгляд кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я особи

Abstract

Поглиблено теоретичне розуміння природи доказування у провадженнях цієї категорії, яке розглядається як динамічна, багаторівнева пізнавальнопрактична діяльність, що має внутрішній (загальноправовий, концептуальний) та зовнішній (процесуально-практичний) виміри. Установлено, що складність доказування зумовлена як особливостями злочинних проявів (раптовість, агресивність поведінки, відсутність очевидців, швидке зникнення слідів, латентність злочинів у сім’ї), так і тісним взаємозв’язком результатів доказування із судово-медичними, психологічними та криміналістичними знаннями. З’ясовано, що сучасний стан наукового опрацювання проблем доказування стороною обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти життя та здоров’я особи не охарактеризований наявністю комплексних монографічних досліджень, підготовлених відповідно до чинної доктрини кримінального процесуального права, актуальних змін у кримінальному законодавстві, зокрема в частині, що стосується відповідальності за умисне вбивство, тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, домашнє насильство, невиконання медичним працівником своїх професійних обов’язків тощо. Визначено, що після набуття чинності новими положеннями законодавства, окремі аспекти доказування у злочинах проти життя і здоров’я особи розглядалися переважно в рамках дослідження кримінально-правової характеристики та криміналістики. Проте це не забезпечує достатнього рівня теоретичного, правового й практичного обґрунтування діяльності сторони обвинувачення на етапі досудового розслідування. У зв’язку з цим виникає потреба у ґрунтовному дослідженні доказування в межах цієї категорії кримінальних правопорушень. Обґрунтовано, що успішність виконання завдань доказування залежить від належної організації першочергових слідчих (розшукових) дій, включення до слідчої команди фахівців відповідного профілю, забезпечення оперативної взаємодії між прокурором, органом досудового розслідування та судовими експертами. Доведено, що застосування техніко-криміналістичних засобів і сучасних інформаційних технологій є визначальним фактором збереження та фіксації первинних доказів.