Особливості використання результатів ДНК-досліджень мобільних лабораторій у кримінальному процесі

Abstract

Мета статті — проаналізувати процесуальний статус результатів експресаналізів ДНК, виконаних за допомогою мобільних і стаціонарних ДНК-лабораторій, виокремити переваги й обмеження таких досліджень, визначити критерії відповідності їх результатів вимогам щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів, а також запропонувати шляхи вдосконалення правового регулювання процесуальної форми застосування спеціальних знань у цій сфері. Для досягнення поставленої мети застосовано комплекс загальнонаукових і спеціально-правових методів: індукцію, дедукцію, аналіз, синтез, порівняння, прогностичний, порівняльно-правовий, формально-логічний. Досліджено процесуальний статус результатів експресаналізів ДНК, виконаних за допомогою мобільних і стаціонарних ДНК-лабораторій. Розглянуто відмінності між мобільними та стаціонарними лабораторіями, з’ясовано особливості збирання й оброблення біозразків, окреслено проблемні аспекти допустимості таких результатів як доказів. Особливу увагу приділено актуальності застосування мобільних технологій в умовах воєнних дій в Україні та необхідності вдосконалення правового регулювання їх застосування. Ретельно проаналізовано також останні законодавчі зміни й судову практику з оцінювання експресдосліджень.