Теоретичні та праксеологічні основи криміналістичного вчення про збирання, дослідження та використання доказів у кримінальному провадженні.

Abstract

Дисертація є першою в Україні комплексною монографічною науковою працею, в якій розроблено теоретичні та праксеологічні підвалини окремого криміналістичного вчення про збирання, дослідження та використання доказів у кримінальному провадженні. У роботі висвітлено концептуальні методологічні положення окремого криміналістичного вчення про збирання, дослідження та використання доказів у кримінальному провадженні: його цільову проблематику, об’єкт та предмет, суб’єктів формування, мету, завдання й функції, сукупність методів та методологічних підходів наукового пошуку, нормативні, теоретичні й емпіричні підвалини, власну термінологію, місце в системі криміналістики та співвідношення з окремими іншими сферами наукового знання, а також архітектоніку вчення. Запропоновано авторський погляд на зміст і складові діяльності доказування за поточної моделі вітчизняного кримінального процесу, криміналістичну класифікацію доказів та місце криміналістичного інструментарію в системі засобів кримінального процесуального доказування. Розкрито сутність збирання доказів як операції з ними, що включає діяльність уповноважених осіб з виявлення джерел (носіїв) доказової інформації та фіксації отриманих від них відомостей. Продемонстровано сутність, процесуальні та криміналістичні засоби попереднього, судового й експертного дослідження доказів у кримінальному провадженні. Запропоновано розуміння використання доказів у кримінальному судочинстві як сукупності логічних та інструментальних операцій уповноважених осіб з обґрунтування доказами (доказовою інформацією), прийняття та реалізації рішень з метою виконання певних завдань у кримінальному судочинстві. Здійснено класифікацію рішень у кримінальному провадженні та продемонстровано місце доказів (доказової інформації) у механізмі їх прийняття.