Судове тлумачення та криміналістичне обґрунтування правил пред’явлення для впізнання

Abstract

Розглянуто проблему достовірності та допустимості результатів пред’явлення для впізнання як однієї з найуразливіших слідчих дій. Мета полягала в поглибленні теоретичного розуміння впізнання як когнітивно-правового процесу, уточненні меж його допустимості та критеріїв об’єктивності. Дослідження здійснено на основі системно-структурного, когнітивно-психологічного та порівняльно-правового методів, що дало змогу виявити взаємозв’язок між процесуальними нормами та психологічними механізмами пам’яті. Установлено, що об’єктивність упізнання визначається не формальними ознаками процедури, а незалежністю пам’яті очевидця та відсутністю сугестивного впливу. Уточнено зміст принципу одноразового тестування пам’яті, визначено критерії когнітивної надійності та обґрунтовано доцільність застосування алгоритмів генерації фоторядів. Дійшли висновку про необхідність адаптації інноваційних методів упізнання (зокрема подвійного сліпого та послідовного) й інтеграції зарубіжного досвіду в національну практику.