Стандарт достовірності висновку експерта у кримінальному процесі

Abstract

Виокремлено процесуальні (належність та допустимість) і гносеологічні (доброякісність об'єктів, правильність вихідних даних, застосована затверджена методика дослідження) умови та критерії (гносеологічні — науково-методичне й логічне обґрунтування умовиводів експерта, процесуальні — узгодженість з іншими матеріалами провадження), які визначають достовірність висновку експерта. Метою статті є аналізування думок науковців щодо достовірності доказів загалом і висновку експерта зокрема; з'ясування обставин, що передують висновку експерта й зумовлюють його достовірність; виокремлення гносеологічних і процесуальних критеріїв цієї характеристики та формулювання стандарту, згідно з яким достовірність експертного висновку можна визначити за результатами проведеного дослідження. Науково-методичне обґрунтування містить загальне й конкретне обґрунтування результатів дослідження поданих на експертизу об'єктів. Логічним обґрунтуванням є аргументування проміжних і остаточних висновків експерта. Критерій процесуальної достовірності висновку експерта полягає в його несуперечності, узгодженості з рештою доказів. Для визначення відповідності висновку експерта об'єктивній дійсності рекомендовано застосовувати стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Стандарт достовірності висновку експерта означає, що умови належності й допустимості висновку дотримано; на експертизу подано доброякісні об'єкти; умовиводи експерта обґрунтовано загальними науково-методичними положеннями й заснованими на них результатами конкретного експертного дослідження, логічно аргументовано, узгоджено з рештою доказів кримінального провадження та визнано відповідними поза розумним сумнівом фактичним обставинам правопорушення.