Подолання протидії виявленню та розслідуванню корисливо-насильницьких кримінальних правопорушень

Abstract

У роботі наголошено, що пріоритет захисту життя і власності, як гарантованих Конституцією України та міжнародними правовими актами цінностей, зумовлює необхідність комплексного оновлення механізмів протидії корисливо-насильницьким кримінальним правопорушенням. Актуальність цієї проблематики посилюється з огляду на суспільну небезпечність таких діянь і їхню поширеність в умовах дестабілізації. Доведено, що запровадження правового режиму воєнного стану спричинило зміни в законодавчій сфері, зокрема – посилення кримінальної відповідальності за посягання на власність, однак це суттєво не вплинуло на проблеми, що існують у сфері протидії злочинності. Узагальнено, що корисливо-насильницькі злочини поєднують фізичне насильство та корисливу мотивацію, що суттєво ускладнює процес доказування. Визначено основні форми протидії досудовому слідству – як активні (фальсифікація, шантаж, приховування), так і пасивні (замовчування, ігнорування), включаючи допустиму процесуальну поведінку (реалізація права на захист), що однак може створювати перешкоди для вирішення завдань кримінального провадження. Обґрунтовано, що ефективна протидія злочинам зазначеної категорії повинна ґрунтуватися не лише на правозастосуванні кримінально-правових норм, але й на вдосконаленні тактико-криміналістичних засобів, що забезпечують результативність досудового розслідування. На підставі міждисциплінарного аналізу встановлено, що формування наукових уявлень про протидію розслідуванню відбувалося на стику розвитку теорії злочинної діяльності, вивчення організованої злочинності та практики судового розгляду. Це зумовило багатовекторність підходів до розв’язання досліджуваної проблеми. З’ясовано, що комплексне дослідження питань протидії розслідуванню та її нейтралізації розпочалося наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років. Водночас, попри усвідомлення високої суспільної небезпеки корисливонасильницької злочинності, основна увага науковців зосереджувалась переважно на розробленні окремих криміналістичних методик, уникаючи глибокого аналізу протидії як самостійного об’єкта дослідження. Виокремлено такі етапи становлення наукового знання про нейтралізацію протидії розслідуванню корисливо-насильницьких злочинів: 1) довоєнний етап (до 1940-х рр.) – перші практичні уявлення про перешкоди слідчій діяльності без теоретичного осмислення явища протидії; 2) класичний етап (1950–1970-ті рр.) – поодинокі згадки про перешкоджання розслідуванню у межах дослідження злочинної поведінки, без системного аналізу протидії; 3) інституалізаційний етап (1980–1990-ті рр.) – формування наукової уваги до тематики протидії в межах вивчення організованої злочинності, ОРД та кримінального процесу; 4) концептуальний етап (кінець 1990-х – початок 2000-х рр.) – поява перших концепцій нейтралізації протидії, спроби класифікації форм та створення термінологічної бази; 5) прикладний етап (2010–2020 рр.) – активне розроблення криміналістичних алгоритмів, тактичних прийомів і моделей у відповідь на зростання спротиву розслідуванню; 6) сучасний етап (з 2020 р.) – інтеграція міждисциплінарних підходів, фокус на створенні єдиної методики виявлення й нейтралізації протидії, адаптованої до умов воєнного часу. Констатовано, що попри наявність окремих праць, дослідження механізмів нейтралізації протидії розслідуванню корисливо-насильницьких кримінальних правопорушень залишається фрагментарним. Удосконалено понятійно-категоріальний апарат: уточнено зміст понять «спосіб», «форма», «засіб» і «засади» протидії розслідуванню, що забезпечує концептуальну цілісність і методичну системність дослідження. Розроблено структурну модель криміналістичної характеристики протидії з виокремленням її суб’єктів, мотивів, способів реалізації, обстановки, об’єктів впливу й інструментів впливу. На підставі узагальнення теоретичних підходів до розуміння сутності протидії розслідуванню, до іманентних ознак протидії віднесено такі: 1) є різновидом соціальної діяльності; 2) завжди пов’язана із учиненням конкретного діяння, який може бути реалізований як у формі дії, так і шляхом бездіяльності; 3) реалізується у формах, які визначаються кримінальним процесуальним законодавством як законні, а також може мати і незаконний характер; 4) вчиняється як до моменту відкриття кримінального провадження, так і на будь-якій стадії досудового розслідування; 5) спрямована на створення умов, які унеможливлюють притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності та звільняють їх від покарання, передбаченого законом. Обґрунтовано, що колізії між КПК України та підзаконними нормативноправовими актми створюють передумови для зловживань і знижують ефективність початку розслідування. Початок кримінального провадження доцільно пов’язувати з моментом отримання достовірної інформації про подію, яка має ознаки злочину, незалежно від джерела її надходження. Доведено, що подолання протидії є самостійним напрямом криміналістичної діяльності, який вимагає поєднання правових, організаційних, тактичних і технічних заходів, спрямованих на відновлення ефективності досудового розслідування та забезпечення принципів повноти, об’єктивності й невідворотності кримінальної відповідальності. Установлено, що результативність реагування на протидію залежить від уміння слідчого ідентифікувати криміналістичні ознаки злочину – спосіб дії, характер насильства, мотив, обстановку, індивідуальні сліди суб’єкта. Їх своєчасне розпізнавання і систематизація забезпечують повноту фіксації доказів і запобігають фальсифікації матеріалів. Наукову новизну становить запропонована класифікація форм протидії за критеріями спрямованості, етапності, характеру впливу, правової природи та рівня складності, а також алгоритмізація дій правоохоронних органів у межах типових тактичних операцій. Зокрема, виділено тактичні моделі «Нейтралізація протидії розслідуванню», «Забезпечення безпеки учасників», «Виявлення співучасників» тощо. Особливу увагу приділено організаційно-тактичному аспекту – наголошено на важливості скоординованої взаємодії між слідчим, прокурором, оперативними підрозділами, судовими експертами й іншими учасниками кримінального провадження. Доведено, що ефективність досудового розслідування прямо залежить від рівня планування, інформаційного супроводу та безпеки учасників кримінального провадження. Аргументовано, що ключову роль у подоланні протидії відіграють криміналістичні засоби – тактичні операції, комбінації, тактичні прийоми, можливості використання спеціальних знань і технічних засобів фіксації. Їх ефективність зумовлена комплексним застосуванням і належною координацією між слідчим, оперативними підрозділами, експертами й прокурором. Констатовано, що особливого значення у нейтралізації протидії набуває застосування негласних слідчих (розшукових) дій, які дозволяють виявити приховані форми координації злочинної діяльності, фіксувати факти тиску на учасників процесу, знищення або підроблення доказів, а також визначати місця зберігання викраденого майна. Обґрунтовано, що взаємодія між прокурором і слідчим має базуватися на принципах законності, узгодженості, взаємної довіри та відповідальності. Її належна організація гарантує своєчасність реагування, підвищує ефективність доказування й зміцнює процесуальну стійкість кримінального провадження. Акцентовано, що інформування громадськості у межах, визначених законом, сприяє зміцненню авторитету правоохоронних органів, знижує рівень зовнішнього тиску та формує довіру до системи правосуддя, не порушуючи при цьому таємницю досудового розслідування. Практична цінність роботи полягає у формулюванні рекомендацій щодо впровадження криміналістичних методів, інформаційно-аналітичних систем, цифрового моніторингу й оновлення правових механізмів захисту. Дисертація пропонує інтегровану методику нейтралізації протидії, яка може бути адаптована до розслідування корисливо-насильницьких злочинів. Отже, дисертація є самостійним завершеним науковим дослідженням, що вдосконалює криміналістичну теорію, підвищує ефективність досудового розслідування та зміцнює науково-методичне підґрунтя кримінального провадження в умовах сучасних загроз. Визначено, що особливу роль у системі подолання протидії відіграють операції «Забезпечення безпеки учасників кримінального процесу» та «Забезпечення відшкодування матеріальних збитків», оскільки вони поєднують правові, організаційні та криміналістичні інструменти, спрямовані на нейтралізацію як фізичних, так і економічних форм тиску. Ключові слова: виявлення ознак кримінального правопорушення, досудове розслідування, забезпечення, корисливо-насильницький злочин, кримінальне правопорушення, кримінальне провадження, нейтралізації протидії, подолання протидії, правосуддя, протидія.