Праксеологічні засади судово-ветеринарної експертизи: проблеми й оптимізація шляхів їх розв’язання

Abstract

Мета статті — наукова розвідка сучасного стану та шляхів підвищення результативності судово-ветеринарної діяльності завдяки застосуванню праксеологічного підходу. Для досягнення поставленої мети застосовано комплекс методів (діалектичний, системно-структурний, системно-функціональний, формальної логіки (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія), аксіологічний, моделювання). Поняття праксеології трактовано в судово-ветеринарному аспекті. З’ясовано вплив праксеологічних надбань на стимулювання розвитку спеціальних ветеринарних знань у контексті формування концепції ефективної судово-ветеринарної діяльності. Судово-експертну праксеологію проаналізовано з огляду на її ефективність та результативність функціювання судово-ветеринарних механізмів. Аргументовано особливості праксеологічного підходу в судово-ветеринарній галузі. Судово-ветеринарну практику розглянуто як один із засобів експертного забезпечення судочинства. Увагу акцентовано на тому, що розвиток і вдосконалення теорії, методології та праксеології судово-ветеринарної експертизи є підґрунтям для підвищення ефективності судочинства. Запропоновано новітню праксеологічну конструкцію вітчизняної судово-ветеринарної експертизи, доповнення до Кримінального процесуального кодексу України (щодо обов’язковості призначення судово-ветеринарної експертизи для з’ясування характеру та ступеня тяжкості шкоди, заподіяної здоров’ю тварини, а також для встановлення причини її смерті) і Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (розширення кола питань, які ставлять судово-ветеринарному експертові під час призначення відповідної експертизи).