Протидія розслідуванню як змістовний компонент предмета криміналістики

Abstract

Мета статті — визначити особливості й напрями пізнання такого явища, як протидія розслідуванню, у контексті формування окремого криміналістичного вчення про таку протидію та її нейтралізацію (подолання). Досягненню поставленої мети сприяло застосування низки загальнонаукових, спеціальних і філософських методів (діалектичного, моделювання, системно-структурного аналізу, порівняльного аналізу та ін.). Розуміння того, що криміналістика як наука вивчає закономірності механізму вчинення кримінальних правопорушень, особливості виникнення та збереження інформації про них у реальності й цифровому просторі, а також способи отримання, аналізу, оцінювання та застосування цієї інформації в процесі доказування, дало змогу обґрунтувати потребу в розширенні системи її окремих учень і теорій. З урахуванням особливостей предмета криміналістики обґрунтовано значення післякримінальної діяльності суб’єктів кримінальних правопорушень як одного з важливих її складових. Наголошено, що реалізація різноманітних форм протидії розслідуванню з боку злочинців уже давно актуалізувала потребу виокремити криміналістичне вчення про протидію розслідуванню та її нейтралізацію. Доведено, що (попри вагомий науковий доробок) низка питань за порушеною проблематикою до сьогодні не має єдиної концепції, а термінологічний апарат залишається суперечливим і неузгодженим. З’ясовано, що множинність тверджень, умовиводів і гіпотез у межах цієї теми потребує системного дослідження. Запропоновано підхід до розв’язання цієї проблеми шляхом розроблення фундаментальних засад криміналістичного вчення про протидію розслідуванню, проте не сформовано остаточного алгоритму її розв’язання. Окреслено перспективи подальших досліджень, які передбачають розроблення, удосконалення й верифікацію ключових положень учення про протидію розслідуванню та її нейтралізацію (із урахуванням запитів і проблем правозастосовної діяльності).