Становлення та сутність інституту представництва у кримінальному процесі України

Abstract

Мета дослідження — визначити сутність інституту представництва інтересів потерпілого у кримінальному провадженні, з’ясувати особливості й історичні етапи його становлення на землях сучасної України. На підставі наукових пошуків, проведених із застосуванням історико-правового методу, методів аналізу й синтезу, логіко-структурного й діалектизму, з’ясовано, що становлення інституту представництва потерпілого, підґрунтям якого став принцип кровної помсти, сягає часів України-Руси. Доведено, що принципи соціальної справедливості сприяли формуванню засад розшукової діяльності, яка тривалий час мала характер приватної. Визначено, що професійна адвокатура на теренах України виникла в польсько-литовську добу під впливом Магдебурзького права та Литовських статутів; суттєві зрушення в генезисі в Україні адвокатури й інституту представництва потерпілих припали на XX ст.— із прийняттям Кримінально-процесуального (1960) і Кримінального процесуального кодексу України (2012), законів «Про адвокатуру» (1992) і «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (2012) та деяких інших актів. Запропоновано під представництвом інтересів потерпілого у кримінальному провадженні розуміти форму адвокатської діяльності, яка полягає в наданні жертві кримінального правопорушення професійної правничої допомоги із забезпечення її прав і законних інтересів під час досудового розслідування, судового провадження та процесуальних дій, які можуть проводити до початку досудового розслідування. Аргументовано, що спрямованість діяльності представника потерпілого у широкому сенсі обумовлено завданнями кримінального провадження, а у вузькому — задоволенням інтересів потерпілого із захисту та поновлення його порушених прав, відшкодування завданої шкоди.