Використання спеціальних знань під час розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із рейдерством

Abstract

У дисертаційному дослідженні проведено комплексне теоретикометодологічне осмислення проблематики та запропоновано науково обґрунтоване вирішення відповідного наукового завдання, що полягає у формуванні системи наукових положень і вдосконаленні криміналістичних рекомендацій щодо застосування спеціальних знань під час розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із рейдерством. Розділ 1 «Загальні питання використання спеціальних знань під час розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із рейдерством» охоплює чотири підрозділи, в яких системно опрацьовано та розкрито сучасне розуміння явища рейдерства, історико-теоретичні передумови і сучасні наукові концепції застосування спеціальних знань у розслідуванні кримінальних правопорушень, визначено поняття, сутність і форми спеціальних знань, що є типовими до застосування під час розслідування, а також правові й організаційні засади їх реалізації на стадії досудового розслідування. На підставі врахування висвітлених в економічній теорії та правничій науці підходів до розуміння сутності рейдерства, запропоновано розглядати його механізм, у сучасному криміналістичному дискурсі, як впорядковану, внутрішньо структуровану систему взаємодії криміналістично значущих елементів злочинної діяльності з чинниками об’єктивної дійсності, пізнання якого у слідчій діяльності дозволяє встановити закономірності формування й реалізації злочинного умислу, логіку вчинення протиправних дій, причинно3 наслідкові зв’язки між їх окремими елементами, а також сформувати науково обґрунтовану криміналістичну модель протиправної діяльності із характеристикою кожного його елемента. Установлено, що механізм злочинної діяльності у таких випадках зазвичай реалізується через цілеспрямовану, логічно впорядковану систему дій, яка включає підготовку, реалізацію та приховування злочину, що полягає в організованому підробленні документів, укладанні нікчемних, у тому числі удаваних правочинів, залученні посадових осіб до незаконних реєстраційних дій, втручанні в роботу державних електронних реєстрів, а також легалізації отриманих активів. Вивчення емпіричних даних дозволило обґрунтовано стверджувати, що структура такого механізму полягає у використанні як традиційних, так і сучасних цифрових засобів, часто за участю осіб, які мають доступ до державних реєстрів, органів державної влади чи перебувають у корупційних взаємовідносинах із їх представниками.