Підходи до криміналістичної класифікації кримінальних правопорушень проти правосуддя

Abstract

У статті обґрунтовано тезу, що недостатньою науковою розробкою характеризується питання представництва у кримінальному провадженні інтересів потерпілого, визнаного судом недієздатним або обмежено дієздатним. У зв’язку з цим, метою статті стало визначення специфіки представництва інтересів недієздатної та обмежено дієздатної особи, стосовно якої вчинено кримінальне правопорушення. Установлено, що чинне кримінальне процесуальне законодавство гарантує право на участь в кримінальному провадженні, розпочатому за фактом порушення прав недієздатної або обмежено дієздатної особи, і законного представника такої особи, і адвоката, на якого покладатиметься представництво інтересів такої особи. З’ясовано, що принципи доступу до правосуддя та рівності сторін цілком реалізовано законодавцем у контексті представництва інтересів потерпілих цієї групи. Адже, як правило, у більшості випадків їм гарантовано право звертатися за безоплатними правничими послугами до відповідних центрів та інших установ. Визначено, що таке звернення вони можуть подати самостійно, через опікуна або піклувальника. Аргументовано, що участь адвоката як представника інтересів недієздатного або обмежено дієздатного потерпілого є гарантією реалізації його процесуальних інтересів, здійснення контролю за діяльністю його законного представника, а також недопущення будь-яких порушень зі сторони правоохоронних органів чи суб’єктів, які мають намір протидіяти розслідуванню. Такою сформульовано ряд інших науково обґрунтованих висновків.