Детермінація протидії розслідуванню та зловживання процесуальними правами

Abstract

Мета статті — визначити передумови й закономірності виникнення та розвитку таких явищ, як протидія розслідуванню і зловживання правами у правозастосовній діяльності, а також їхні ознаки. Реалізацію поставленої мети забезпечено завдяки застосуванню комплексу загальнонаукових, спеціальних і філософських методів дослідження (зокрема, моделювання, діалектичного, системно-структурного й порівняльного аналізу). Узагальнено, що протидія розслідуванню є складним, динамічним і багатоаспектним явищем, яке формується в умовах кримінального конфлікту та виявляється у цілеспрямованій поведінці осіб, зацікавлених у приховуванні фактичних обставин кримінального правопорушення. Її діяльнісний бік полягає у вчиненні як активних, так і пасивних дій, що впливають на перебіг та результати досудового розслідування. З’ясовано, що протидія не має хаотичного характеру, її здійснюють у межах певного механізму, який містить три етапи: 1) підготовка, 2) активна реалізація впливу на джерела доказової інформації та 3) приховування слідів учинених дій. Водночас механізм протидії є варіативним і залежить від стадії кримінального провадження, обраних тактичних прийомів та наявності корупційних, організаційних і соціальних зв’язків. Обґрунтовано, що структурними компонентами криміналістичної характеристики протидії розслідуванню є: 1) суб’єкти протидії, їхні мотиви й об’єкти впливу; 2) типові форми та способи протидії і їхній вплив на джерела доказової інформації; 3) ознаки застосування конкретних способів, відображені у предметному середовищі й поведінці суб’єктів. Доведено доцільність вивчення саме зовнішніх виявів протидії (матеріальних, цифрових та ідеальних слідів), оскільки вони є головним джерелом для моделювання механізмів злочинної протидії і вироблення ефективних тактичних рішень. З’ясовано, що протидія розслідуванню має конфліктну природу, яка виявляється у зіткненні протилежних цілей учасників кримінального провадження. Це не лише конфлікт між слідчим і підозрюваним, а й взаємодія з прокурором, свідками, понятими, експертами та іншими учасниками процесу. Таке середовище формує напружену слідчу ситуацію, яка потребує від слідчого високого рівня професійної адаптивності. Особливо небезпечною є протидія в умовах організованої злочинної діяльності, яка характеризується наявністю внутрішньої структури, фінансових ресурсів, технічного забезпечення та кадрової підтримки. Доведено, що криміналістична характеристика протидії розслідуванню має бути інтегрована як окремий компонент у структуру методики розслідування тих видів кримінальних правопорушень, для яких є характерною активна протидія. Такий підхід має ґрунтуватися на: 1) аналізуванні типових способів і механізмів протидії; 2) дослідженні суб’єктно-рольової структури протидії; 3) вивченні змін у слідовому комплексі, зумовлених цілеспрямованим впливом на докази.