Розслідування справи за непрямими доказами: метод М. Є. Євгеньєва

Abstract

Доведено, що основою методу розслідування справи за непрямими доказами, розробленого радянським криміналістом М. Є. Євгеньєвим, є концепція непрямих доказів, поширення якої зумовила політична ситуація 1930—1940-х рр., зокрема прагнення органів слідства та прокуратури у справах про «терористичні акти» і «політичні змови» отримувати від обвинувачених зізнання вини, яке на той час вважали основним і вирішальним доказом. Зазначено позитивні якості методу: логічна структурованість, простота для сприйняття практичними працівниками, урахування традиційних чинників раптовості та протидії розслідуванню, використання діяльнісного та комплексного підходів, алгоритмічності та етапності розслідування злочинів. Оперування прямими доказами не є проблемним для слідчого: складнощі спричиняють саме непрямі докази. За кожним доказом обвинуваченого слід докладно допитати, а всі його пояснення ретельно перевірити. З’ясовано, що розробник методу не розкрив форми зв’язків непрямих доказів, приділив недостатньо уваги особливостям оцінки непрямих доказів. Водночас констатовано, що метод М. Є. Євгеньєва є вагомим кроком до становлення вчення про методи розслідування кримінальних правопорушень і теоретичних основ сучасної криміналістичної методики. Мета статті — науковий аналіз методу розслідування справи за непрямими доказами, розробленого М. Є. Євгеньєвим, для з’ясування його ролі у становленні криміналістичного вчення про методи розслідування кримінальних правопорушень. У дослідженні застосовано методи наукового пізнання: спостереження, порівняння, абстрагування, аналіз, синтез, моделювання тощо.